Сталінград, 1947 рік. Фото: nekrassov-viktor.com.
(18+) СПРАВЖНІЙ МАТЕРІАЛ (ІНФОРМАЦІЯ) БУВ СТВОРЕНИЙ, ПОШИРЕНИЙ І (АБО) НАПРАВЛЕНИЙ ІНОЗЕМЦЕМ КОЛЕСНІКОВИМ АНДРЄЄМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ АБО СТОСУЄТЬСЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМЦЯ АГЕНТА КОЛЕСНІКОВА АНДРЄЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА.
«Слова, слова, слова… Все це не те… Я знаю, як варто розповісти. Залишити все, як є — окопи, бункери, землянки. Щоб прийшли люди і побачили — ось як вони воювали. Сиділи в цих норах, відбивалися в цих окопах неповного профілю з трилинійкою в руках…»
Віктор Некрасов, «Подія на Мамаєвому кургані», 1965.
Навесні 1985-го року відомого усій країні міжнародного оглядача «Ізвестій» Олександра Євгеновича Бовіна викликали до секретаря ЦК Зимяніна. Бовін, волочій і збитий воробей, розумів, що будуть розглядати і, можливо, не без наслідків. Тринадцять років тому його, довіреного спічрайтера Брежнєва, вигнали з ЦК через необережні слова в пересекретизованому особистому листі, були й ще різні історії. Копаючись в пам’яті, Олександр Євгенович намагався зрозуміти, за що цього разу. Виявилося, що через виступи в командировці в Болгарії, де він висловив сумнів у правильності національної політики болгарського керівництва щодо затискування всього турецького. Найвідомішому журналістові-міжнароднику країни заборонили виїжджати до кінця року на закордонні команди. Проте Бовін грішив абсолютно на інший сюжет: бувши в Ленінграді і виступаючи перед партактивом, відповідав на питання. Одне з питань стосувалося можливого перейменування Волгограда на Сталінград — мовляв, ходять чутки. Парадоксаліст Бовін відповів, що не знає, чи так це, але він сам… за перейменування — щоб всі пам’ятали, хто допустив німців до Волги.
Титульний аркуш книги В окопах Сталинграда. Фото: nekrassov-viktor.com.
Логіка Бовіна
Попередньовоєнні помилки і репресії Сталіна обійшлися дорого: гітлерівці стрімко продовжували вперед на схід, в тому числі і передусім по територіям, приєднаним Радянським Союзом відповідно до пакту Молотова-Риббентропа та в результаті поділу Польщі. Ціла таємниця «раптовості» нападу не була раптовною. Про все це писав у рукописі “Сто суток війни” Костянтин Симонов, зіткнувся з відчаяним опором та образами військової цензури та генерала Єпішева, начальника ГоловПУРу (Головного політичного управління армії та флоту Радянського Союзу, «комісаріатного» відомства. — Ред.). Писати про це не можна було — історична Александр Некріч за книгу «1941. 22 червня» був виключений з партії. Твердити, що Сталінградська битва — наслідок просчітів саме Сталіна, було якось не comme il faut навіть у наступних горбачовських часи. Тому Бовін і думав про цю свою фразу як про головний гріх: «У обкомі були незадоволені і скаржились у Москву».
Але ось саме зараз, коли офіційна політика та офіційний дискурс не просто рухаються, а вже провалилися в сталінізм, як вважається з прохань ветеранів та рішенням Путіна аеропорт Волгограда буде перейменований на Сталінград. Президент пообіцяв подумати про перейменування і Волгограда, який став Волгоградом тоді, коли в 1961 році труп тирана винесли з мавзолея. А Царицин став Сталинградом, що характерно, коли режим особистої влади Сталіна утвердився в достатній мірі — в 1925 році. Протягом всіх брежнєвських часів, а потім вже в часи путінські, як тільки розпочалась ресталінізація влади та масового свідомості, звісно, постійно висловлювалися голоси на користь зворотнього перейменування міста в Сталинград. Радянському владномустиці було досить розуму балансувати між приклеюванням політики та «рішеннями XX з’їзду», які ніхто не скасовував. Для Путіна рішення XX з’їду, як, власне, і XXII, не указ… К тому ж, і що такого? Це увічнення не імені Сталіна, а історичного факту. Або ось у паризькому метро є станція «Сталінград». У наших сьогоднішніх обставинах, коли нас навчають всі, від Путіна до Дугіна, що СВО є продовженням ВВВ, і це твердження стає кутовим каменем всієї пропаганди і всієї націоналізації та експлуатації Дня Перемоги, розуміється, перейменуванням відзначається не пам’ять про битву, а пам’ять Сталіна. Адже це ж він переміг у Великій Вітчизняній, отже, переможе і зараз у СВО. А Путін — це Сталін сьогодні. Все збігається.
Віктор Некрасов (нижній ряд, другий справа) серед однополчан-сталінградців, 1944 рік. Фото: nekrassov-viktor.com.
Але Головне
Повість «В окопах Сталинграда» Віктора Платоновича Некрасова не можна перейменувати на «В окопах Волгограда». Так само неможливо перейменувати Сталінградську битву на Волгоградську. На цю тему у Некрасова була оповідь 1965 року «Подія на Мамаєвому кургані» з уявний розмову людини з майбутнього з Фарбером, персонажем «В окопах…» (Віктор Платонович любив писати в жанрі магічного реалізму, пірнаючи несподівано в уявні, як у сні, зустрічі і розмови): «— Ну що ж, — Фарбер усміхнувся, — спочатку здивувався би, потім питав би, а що таке Волгоград? — Волгоград — це Сталинград. Його перейменували в тисяча дев’ятсот шістдесят першому році після Двадцять другого з’їзду… Поцмуривши очі, я вибив Цього фразою і чекав після неї певної реакції — здивування, обурення, недовіри усмішки, поради звернутися до санчасть. Але Фарбер навіть не посміхнувся, а просто сказав: — А вот те, що зараз тут відбувається, як це називається: можливо, Сталинградська битва?»
Аутентична історія, історія, не пристосована до пропагандистських політтехнологічних завдань, — складна. І з точки зору історії, всієї історії, передвоєнної та післявоєнної, радянської та пострадянської: битва — Сталинградська, місто — Волгоград. І повітряні ворота Волгограда сьогодні віддали Сталіну за логікою типової операції в межах системотехніки, на яку падають маніпулятори в адміністрації Кремля: місто поки не торкнемося, ми ж не сталіністи, а аеропорт хай увічечує битву. Це не політика, це політтехнологія. Але якщо буде йти далі в тому ж дусі, як йде, все-таки Путін вирішить на перейменування. На якусь наступну пам’ятну дату. Він же нікуди не виїжджається і не поспішає, час у нього є. Неможливо перейменувати й премію, яку отримав Некрасов за «В окопах Сталинграда» — вона Стаалінська, другого ступеня, за 1946 рік. Як неможливо витягнути із біографії письменника той факт, що через тридцять років, в 1976-м, його виганять із країни саме сталіністи. За його позицію, за його погляди, за бескомпромісну особисту битву за увічнення то замалчиваної, то осквернянної пам’яті євреїв, загинулих в Бабиному Яру.
Усі книги Некрасова, включаючи «В окопах Сталинграда», були заборонені, вилучені з продажу і бібліотек в тому самому 1976 році наказом Главліта.
У 1973-му Віктор Платонович прибув в Волгоград на 30-річницю Сталинградської битви. (Зазначу: в січні, не в травні, як Путін з Лукашенко, битва-то закінчилася 2 лютого 1943-го!) Як професійному архітектору
